Пам'ятаю як на початку війни ходив по місту та дивився як люди заклеюють на вивісках цю літеру, а зараз дивлюсь, що вже ніхто більше не скриває її.

Так ось, вас вона теж вже не тригерить? Чи може й ніколи не тригерила?

може з легкого пластиліну

Просто оцініть риторику. Навіть коли вони вже змушені визнати свої злочини, то це зробили "польскі партизани" і просто "вбили", а коли мова про українців, то це "націоналісти" і "забили".

Ну, і звісно те, що вони робили, це відплата. Тобто, коли ти окупуєш теріторію сусідей, забороняєш мову, забираєш власність, висіляєш людей, а ще створюєш концтабори для них, отримуєш по єбалу за це, а потім вбиваєш ще більше цивільних, то це "відплата". Ну це прям як рузьке відплата.

Просте, прозоре опитування

Який саме сценарій перемоги України ви вважаєте найвирогіднішим?

Будь які думки які вам дають надію: прості, складні, навіть неймовірні. Але не через формулювання "найприйнятніший" чи "бажаний", бо з бажаннями і так у нас і так все гарно, їх публічно вже висловленно сотні разів. А саме той сценарій перемоги, в реальність якого ви вірите, та сподіваєтесь.

Тільки без ШІ варіантів.

На парі іноземною мовою нам часто дають завдання писати твори, де ми розтлумачуємо картини/фотографії/короткометражки/реклами/тощо. Під тлумачити я маю на увазі розжовувати кожну деталь та її значення, по типу «цією трояндою на чорному тлі автор хотів нам показати те і те, а те, що у неї немає голок та лише один листок вказує на се і се» і тп.

Я максимально не вмію робити подібні штуки. Я взагалі не бачу символізму в багатьох речах. Для мене це просто гарні фото/картини/тощо. Деякі світлини/тд справді мають якийсь прихований, але нескладний сенс, але його можна вмістити у трьох реченнях, коли текст треба розтягнути на багато знаків.

Я просто дурна і потрібно більше вчитися думати і писати чи це просто моя риса?

Звертаюсь до чинних військових, а також ветеранів. Як ви справлялись із відчуттям втоми від служби? Цікавить не конкретна втома від завдання, чи роботи, а це відчуття загальної втоми, коли ти вже нічого не хочеш, робиш все через силу, і навіть, коли вертаєшся з позиції, це відчуття не пропадає, а іноді навіть посилюється. Бо я чудово розумію, що швидке повернення додому гарантоване тільки в одному випадку... Буду дуже вдячний за ваші поради, відповіді, історії.

Мені 25, живу поки в Польщі, працюю на складі по 12-8 годин 6/1. Зараз їду по роботи і відчуваю, що все моє тіло трусить, і видимих причин для цього не має, я добре спала, навіть трохи забагато, добре поїла, та і на роботу я хочу, але такий не покій в середені що аж плакати хочеться. Стан не покою в мене вже давно, місяців 5, а то і більше. До психолога і психіатра, я не могла звернутись тому що не мала грошей до цього, та і зараз, я маю запис до психіатра аж наприкінці січня, до цього думаю звернутись до платного психіатра з України, але поки ще шукаю до кого саме.На даний момент, я прихожу на работу з валідолом, паралельно беру гліцин, чогось більшого я не можу купити бо треба рецепт. Може хтось був в такій же ситуації? Як заспокоїтися? Як протягнути ще трохи часу до того коли отримаю допомогу?

Я дівчина 20 років і ніколи не була в стосунках. Окрім того, що я не надто соціальна і не є прям ідеально конвенційно привабливою, у мене є ще одна велика проблема: У мене занадто специфічний типаж і я не можу його змінити. Ну буває рідко, що мені подобаються люди, які в нього не вписуються, але це щось ситуативне.
Мене приваблюють худі, достатньо мініатюрні і з фемінними рисами хлопці, простими словами, «фембої», а також високі, накачані, з маскулінними рисами жінки. І ні, це не рофл, аби просто виділитися, це реально мій типаж. Коли я сиділа на сайтах знайомств я скіпала більшу частину анкет не через те, що люди були якісь погані чи негарні, а через те що 99% там це просто звичайні маскулінні мужики і фемінні жінки, а мені це ну просто не заходить. Якби я була чоловіком то сказала би «член не встає», просто ну ніяк. Може це фетиш чи щось таке, але маємо що маємо.
Не знаю що з цим робити.
Проблема в тому, що я просто навіть не уявляю де шукати таких людей, що чоловіків, що жінок, які не вписуються в гендерні стереотипи, де вони водяться? Якщо хтось знає, то підкажіть, бо мені здається я залишуся сама через такі специфічні вподобання…

Я доволі слабкий фізично і доволі швидко втомлюсь від розумової діяльності (навчання, роботи). Чи було у вас таке і чи допомогла вам навчатися. Чомусь здається, що якщо будеш фіз. Сильним не будеш так швидко втомлюватись, бо тіло не буде відволікати.

Ми вже запостились де тільки можна, багато людей передумало і ми продовжуємо шукати дім для цих милих хвостиків
Ерделі Копо, мисливська кров, давня порода
Можемо доставити в залежності від вашої локації. Поможіть, народе!

Всім привіт. Я - репетиторка англійської і нещодавно я повернулася до створення ready-made lessons. Зараз пробую потихеньку вести паралельно кілька соц.мереж, викладаюся на Патреоні. Оскільки в минулому вже була спроба продавати свої матеріали і через неправильний підхід я вигоріла, зараз роблю все максимально чілово. Поки рекламую себе безкоштовно і дивлюся, що з цього вийде. Якщо серед вас є викладачі/репетитори, які навчають англійської (або студенти, які вивчають цю мову), запрошую до себе на сторінку Патреон. Там є як безкоштовні розробки, так і платні за підпискою.

Гроші грошима, це важлива мотивація, але я справді хочу робити щось корисне для своїх колег, бо на даний момент дуже горю цією справою. Буду вдячна будь-якій взаємодії: від пари теплих слів до оформлення безкоштовної/платної підписки, якщо вам сподобалося.

Поштучно теж можна купити, через BlackSea.

Патреон: https://www.patreon.com/cw/golden_dandelions

BlackSea: https://thegoldendandelions.blacksea.in.ua/

Адмін, якщо я порушила якісь правила, вибач, будь ласка, це не зі злого умислу. Всім добра ❤️

Вітаннячка, товариші. 🫡
Якось забули взяти на відпочинок вибухові кошенята (картковаградужевеселаспробуйтепринагоді), тому вирішив екстрено навайбкодити власну версію, вийшло як вийшло, комусь може зайде.
Звісно авторські права це святе, тому зустрічайте «скажених єнотів»
В тг @Crazyracoons_bot
Або тут

Часом здається, що люди, здатні мислити, а не повторювати голосні наративи, вже просто мовчать. А ви долучаєтеся до дискусій, навіть якщо вони переростають у конфлікти, абстрагуєтеся від негативу чи вже просто відчуваєте емоційне виснаження?

Цікаво, як змінилося ваше ставлення до спілкування в соцмережах за останні роки. Бо здається вже межі нема та адекватності.